9 Мая. Помянем?!

Тема в разделе "История", создана пользователем yolopuki, 5 май 2011.

  1. yolopuki

    yolopuki =UKRAINIAN=

    Без білих плям



    Війна, якою була вона насправді

    За 1941-1945 рр. тільки військовими трибуналами було засуджено 994 000 радянських солдатів і офіцерів, з них понад 157 000 – розстріляні. Тобто сталінська влада знищила п’ятнадцять дивізій. І це тоді, коли на рахунку мала би бути кожна людина


    Віктор КОРОЛЬ, доктор історичних наук.
    починалася страшна арифметика розстрілів ще за часів Троцького і Громадянської війни. Сам Лев Давидович, як Голова Реввійськради, був ініціатором створення і загородзагонів, і штрафбатів, і трибуналів, більшість вироків яких закінчувалася розстрілами. Кого ж розстрілювали? Молодих сільських хлопців, мобілізованих до радянського війська часто примусово, часто дезорієнтованих такими міфічними гаслами Леніна і його оточення, як «Вся земля — селянам». За що розстрілювали? За те, що «зелені» червоні солдати розгубилися в першому бою і відійшли. А як вони могли не розгубитися, коли їх не навчили воювати, часто кидали в атаки не озброєними належним чином, босими й голодними. Цей юнацький генофонд України і розстрілювали за наказом Троцького та з допомогою ревтрибуналів. Або кожного п’ятого, або кожного десятого. Так у морях крові купалася молода радянська держава. До кінця свого перебування при владі (1925 р.) Троцький вимагав регулярно подавати йому інформацію про чисельність розстріляних за ті чи інші провини бійців новоствореної Червоної Армії.

    Страшні злочини накладають страшний відбиток, особливо на деспотів і диктаторів. Сталін, який очолив радянську країну після Троцького і був лютим ворогом останнього, як це не дивно, жахливий досвід свого попередника взяв на озброєння в роки німецько-радянської, або Великої Вітчизняної, війни, маловідомим сторінкам якої і присвячена ця стаття.

    Люди повинні знати, чого тоді було варте життя людини, хто розпоряджався цим життям і якими були наслідки.

    Уже з перших місяців війни, попри винятковий героїзм солдатів, які робили все, що могли, для захисту рідної землі, найближче оточення Сталіна і він сам вирішили: треба віддати такі накази і розпорядження, які в душу, серце і свідомість воїна вселять страх. Саме страх перед неминучим покаранням чи то за розгубленість у бою, чи то за відступ перед переважаючими силами противника, чи за перебування в оточенні, з якого дивом вдавалося вирватися. Страх той, на думку керівників країни, повинен бути головним фактором у свідомості солдата під час війни. І в цьому нічого дивного для радянської системи не було. Вся її історія, починаючи від Леніна, Троцького, Свердлова і кінчаючи Сталіним та його клевретами, свідчить про це. Колосальна структура ГУЛАГів, яскравим представником якої, наприклад, був Френкель, котрий під час будівництва Біломорканалу наказував членів бригади, що не виконала план, зв’язаними класти на дно котловану каналу і живими заливати рідким бетоном на очах у в’язнів, — теж підтвердження цьому. Ця нелюдська система не могла чинити інакше і під час війни.

    Каральні органи всіх рівнів діяли під невсипущим оком Сталіна, Абакумова, Берії, Меркулова, Кобулова, Мехліса та інших, діяли чітко, попри провальний початок війни. Особливо «пильними» були військові трибунали, загородзагони та інші подібні структури. За їх діяльністю уважно стежила Москва, зокрема й Сталін особисто. Він фактично дублював такі ось накази Троцького: «Всім військовим частинам і загороджувальним загонам, відісланим за моїм розпорядженням, відданий наказ ловити всіх тих зрадників… і віддавати їх Революційному трибуналові як дезертирів. Їм кара може бути тільки одна — розстріл.

    Вороги робітничої і селянської Червоної Армії, шкурники, куркулі, погромники, махновці.., будуть нещадно роздавлені регулярними, стійкими, надійними частинами».

    Страх перед безжалісним і неминучим покаранням повинен був відчувати кожний військовий. Чого, чого, а страху на військових вождь нагнав ще у 1937-1938 роках. Це ж скільки потрібно було йому витратити часу — і він його знайшов, — щоб особисто, не втомлюючись, підписати 366 списків на розстріл 44 400 чоловік за цей період?!

    І така політика фактично продовжувалася у важкі, трагічні роки війни. Діяльність загонів НКВС, створених за таємним наказом №001919 (1941 р.), призвела до безглуздої загибелі частин і навіть з’єднань. Бійців, що відступили з поля бою, розстрілювали на місці як «панікерів і боягузів». Так таврувала їх сталінська кліка за те, що вони відійшли з позицій або здалися в полон, вичерпавши всі засоби боротьби. А знесилювалися вони часто через те, що їм просто бракувало зброї та боєприпасів. Достатньої кількості їх у них і бути не могло, бо основні склади стратегічного значення зосереджувалися біля кордонів. Ми ж бо готувалися воювати, згідно зі Сталінсько- Ворошиловсько-Тимошенківсько- Жуковською воєнною доктриною, «на ворожій території» і «малою кров’ю». Противників цієї самовпевненості Тухачевського, Якіра, Уборевича та інших розстріляли. Результат — ворог за перші тижні війни захопив 303 порохових, патронних, снарядних заводів, які мали річну потужність понад 100 млн. снарядних корпусів, 32 млн. корпусів артилерійських мін, 24 млн. корпусів авіабомб, 61 млн. снарядних гільз, 30 млн. ручних гранат, 93 600 т пороху, 3 600 т тротилу.

    Гвинтівкою у перших боях був озброєний лише один із кожних трьох бійців, а інколи один із кожних п’яти (німецька армія захопила на складах 5,4 млн. із 7,6 млн. гвинтівок, 191 тис. із 240 тис. кулеметів). Унаслідок цього тільки за перші два тижні у полон потрапили 329 тис. бійців і командирів Червоної Армії, які вичерпали всі засоби боротьби. А скільки після всіх тих жахіть було розстріляно солдатів «своїми», знає тільки Бог. Скільки за згаданим вище наказом №001919 і за іншими?!

    Відомо, що на 10 жовтня 1941 р. тільки за вироками трибуналів, за даними заступника начальника особливого відділу НКВС СРСР Мільштейна, було страчено понад 10 000 солдатів і офіцерів.

    Більш повну картину дає наведена нижче таблиця. Вона весь час доопрацьовувалась і уточнювалась автором і була опублікована в різних виданнях. У цій статті наведені дані лише про розстріляних за вироками або так званих трибуналів, або і без їхньої участі, просто за вказівками командирів і політпрацівників усіх рівнів. Зазначені відомості безпосередньо стосуються фронтів, які діяли повністю або частково на українських землях.

    Сюди не потрапили дані по Ленінградському, Північному, Північно-Західному, Західному, Резервному фронтах. І нехай читач осягне структуру цієї бухгалтерії смерті.

    Безповоротні (вбитими) втрати рахували чиновники в погонах з Наркомату оборони СРСР і апарату НКВС. Вони, як правило, передової не бачили навіть у бінокль. Тож офіційні дані є далеко не повними, оскільки безпосередньо на лінії оборони, а особливо під час відступу, розстріляних поспіхом закопували в братські могили безіменними, часто навіть не рахуючи. Іноді просто покидали тіла в якомусь рову, не присипаючи землею.

    Автор був особисто знайомий з деякими із «заслужених» чекістів. Наприклад, одного з таких, Самуїла Ушерова, детально розпитував на одному зібранні, де після застілля присутні трохи захмеліли. Чекіст був симпатичним, з ямочками на щоках, сивочолим ветераном війни. Про численні фронтові нагороди свідчили колодки на піджаку. Автор запитав їхнього хазяїна, де і за які подвиги він отримав ордени і медалі. Відповідь варта того, щоб її процитувати: «А я, Виктор Ефимович, воевал в расстрельной команде. Молодой был, нервы были крепкие». Далі автор запитав «героя», а по скільки ж чоловік він розстрілював. Відповідь: «По-разному было. Было по 10—20, а было и по несколько человек». Далі без коментарів.

    І таких «героїв» було дуже і дуже багато. Вони перефарбувалися у заслужених ветеранів, чекістів і т. ін. Вони засідають у керівництві ветеранських організацій, не допускаючи до своїх чиновних лав ветеранів-окопників, і повчають всіх і вся, як і що слід писати про війну 1941-1945 рр. Усе це їм не так важко робити, бо окопників усе меншає. Більшість із них вимерла через численні поранення, маленькі пенсії, а звідси — і неспроможність мати потрібні ліки. Наприклад, мій батько Юхим Іванович Король, який пройшов усю війну, помер від інсульту ще 1985 р., і всі мої намагання покласти його на лікування у госпіталь у Пущі-Водиці (Київ) були безрезультатні. Там усі ліжко-місця були зайняті старшими офіцерами, і солдатові-фронтовику місця не знайшлося. А брати батька Микола і Олександр зникли безвісти у 1941-1942 рр.

    Але повернімося до теми розстрілів в основному невинних людей. Найбільше «діячів на розстрільному фронті» було в системі НКВС. Їх очолював уже згадуваний Мільштейн, який у ранзі комісара держбезпеки «відав» статистикою розстрілів. Були в його підпорядкуванні чиновники в погонах, до яких надходили дані з фронтів, їх особливих відділів, командування штрафбатів, загородзагонів, а також паралельно від військових трибуналів, які одночасно звітували і перед наркоматом оборони.

    Наголошуємо, штрафбати і загородзагони організували спочатку неофіційно з перших тижнів війни, потім узаконили згідно з вищезгаданим таємним наказом № 001919, а згідно із сумнозвісним наказом №227 від 28 липня 1942 р. це зробили ще раз.

    Наведу кілька рядків з останнього наказу, який вперше українською мовою повністю був надрукований у моїй книжці «Трагедія військовополонених на окупованій території України в 1941-1944 роках»: «Сформувати в межах армії 3-5 добре озброєних загородзагонів (до 200 осіб у кожному)… і зобов’язати їх у разі паніки, безладного відступу частин дивізій розстрілювати на місці панікерів і боягузів…»

    А далі пропонувалося «…сформувати в межах армії від п’яти до десяти (залежно від обстановки) штрафних рот (від 150 до 200 осіб у кожній), куди направляти рядових бійців і молодших командирів, які завинили у порушенні дисципліни через боягузтво і нестійкість, і поставити їх на важкі ділянки армії…».

    Питається, а хто ж повинен був визначати, боягуз воїн чи ні? Це робили вгодовані особісти, які й пороху не нюхали. І стріляли вони у солдатів, на власний розсуд визначаючи ступінь «боягузтва». А ще солдати й офіцери пам’ятали, що якщо вони потраплять до категорії «боягуз», то, крім їхнього розстрілу, репресують і сім’ї. Адже до згаданого наказу був ще один таємний наказ №270 від 16 серпня 1941 р., де зазначалося:

    «1. Командирів і політпрацівників, які під час бою зривають із себе знаки розрізнення і дезертирують у тил або здаються у полон ворогу, вважати злісними дезертирами, сім’ї яких підлягають арешту як сім’ї дезертирів…».

    Підписав цей наказ особисто Сталін. До речі, були і штрафроти із жінок, свідченням чого є одна з братських могил в Україні. Її нещодавно знайшли біля села Чапаївка Токмацького району Запорізької області. Тут на Пришибських висотах 1943 року гітлерівці мали добре укріплену й міцну оборону. В атаку проти них радянське командування погнало щойно мобілізованих місцевих селян і оточенців, кілька штрафбатів. Тільки за офіційними, архівними, даними у боях за Пришибські висоти полягло більше 13 тисяч солдатів. Так ось, коли пошуковці розкопали одну з численних братських могил у цій місцевості, виявили в ній останки 32 дівчат і жінок-штрафників.

    Кількість штрафних рот у всіх арміях, згідно із виданою в Москві 2009 року книжкою «Велика Вітчизняна без грифу секретності. Книжка втрат», коливалася від 199 до 301, а середньомісячне число рот становило 243. Втрати в цих ротах і батальйонах були в шість разів більшими, ніж аналогічний середньомісячний показник особового складу у звичайних військових. Згідно з цією книжкою, де дані дуже применшені, чисельність штрафників становила 427 910 чоловік за всю війну. Скільки їх загинуло, знає тільки Бог. У радянських архівах, як і у теперішніх, цих даних немає, також відсутні дані про кількість розстріляних загородзагонами.

    За іншими відомостями закордонних і деяких вітчизняних істориків, за 1941-1945 рр. було засуджено 994 тисячі військовослужбовців (майже мільйон!), з них 376 тисяч — за дезертирство. Хто їх зараховував до категорії дезертирів? Це робили працівники трибуналів, загородзагонів, контррозвідки, комісари і т. ін. І якщо взяти до уваги, що з них 400 000 відправили до штрафних рот, то з урахуванням втрат цих з’єднань більшість засуджених з 994 000 загинула або була розстріляна (15 дивізій), про що йшлося вище.

    Як це легко робилося, розповідає двічі Герой Радянського Союзу Віталій Попков: «Улітку 1942 року, коли фашисти наближалися до Волги, Сталін віддав свій знаменитий наказ №227 «Ні кроку назад!». Й ось одного разу прибулий до Сталінграда генерал армії Г. Жуков спостерігав таку картину. До міста летить повітряна армада противника. З-за хмар на неї буквально висипаються кілька червонозоряних «яструбків» і з натужним ревом пікірують на німців. Але… не стріляють». Реакція Жукова, який викликав до себе авіаторів: «Чому погано воюєте? Імпотенти! Розстріляю!». І командирові полку Зайцеву (Героєві Радянського Союзу): «Зараз накажу, щоб ти сам розстріляв!». Той у відповідь: «Я своїх не розстрілюю! Ми вже місяць воюємо без снарядів! Порожніми вилітаємо на бойове завдання». «Такого бути не може! — обурився Георгій Маленков, член Державного комітету оборони, відповідальний за авіаційну промисловість, який стояв поруч. — Зараз побачите, як розстрілюють!».

    Тут підігнали спецвзвод розстрільників, які завжди були під рукою у генералів, котрі виїжджали на фронт з інспекційною метою. Потім конвой привів до штабу кількох заарештованих — офіцерів, чиї підрозділи не виконали або частково виконали бойове завдання. Всі вони були без головних уборів і ременів. «Льотчики й оком змигнути не встигли, як пролунала команда «Вогонь!», навсібіч бризнула кров, її запах змішався з запахом порохових газів… Авіаторам, які не раз бачили смерть, стало погано…».

    Так розстрілювали у війну, яку сталінські історики назвали «Вітчизняною», невинних людей. Це робилося або за наказами Жукова чи Маленкова, який свою вину переклав на авіаторів, або командирів усіх рівнів, котрі мусили виконувати вироки, як свідчать інвалід війни Василь Рябчук та багато інших. В. Рябчук згадує один випадок. Мешканець с. Сніжки Ставищенського району Київської області А.Береза, 1924 р. народження, був призваний польовим військкоматом у січні 1944 р. до діючої армії під час Корсунь-Шевченківської битви. Його розстріляв п’яний командир загороджувального загону за те, що той відмовився вбити іншого бійця, який нібито втік з передової лінії наступаючих підрозділів. Загороджувальні загони діяли на ділянці фронту Бузівка — Зелений Ріг — Королівка —Тинівка і розстрілювали вцілілих воїнів танкового батальйону, які не могли через втрати вести наступ, але стримували натиск фашистів.

    Ось звідки і страшні цифри наших втрат. Надамо одну з них, більш-менш вірогідну, названу Героєм України, генералом армії у відставці, колишнім командуючим Київським військовим округом Іваном Герасимовим, членом компартії, котрий головував у ветеранській організації України до самої смерті у 2008 р. Навіть ортодоксальним комуністам заперечити це буде важко. Отже, за його даними, зробленими на основі відомостей Бюро втрат Міністерства оборони колишнього СРСР, безповоротні втрати сягають 16 мільйонів 200 тис. рядових і сержантів, 1 млн. 200 тис. осіб офіцерського складу, 3-4 млн. зниклих безвісти; 5750 тис. становили військовополонені, більшість із яких загинула в німецьких, а потім у радянських таборах.

    Виходить, на одного вбитого німця припадає, з урахуванням розстріляних за вироками трибуналів і загородзагонами, втрат штрафбатів і т. ін., 14-15 наших хлопців, здебільшого українських і російських селян, які становили понад 85% усіх втрат. Такою величезною є ціна Великої Перемоги.

    На всі сто відсотків правий фронтовик Віктор Астаф’єв, який воював в Україні і писав: «Ми просто не вміли воювати. Ми і війну закінчили, не вміючи воювати. Ми залили своєю кров’ю, закидали ворогів своїми трупами». Безіменні братські могили, яких 28 000 тільки в Україні, і донині свідчать про це.
    С
     
  2. Аленчик

    Аленчик "Олёнко форума"

    И вновь мы день победы отмечаем...

    И вновь мы день победы отмечаем...
    В те дни они так ждали
    И лишь мечтать о нём могли.
    Кровавые те дни уже прошли,
    Но в памяти оставив след,
    О себе они напоминали.
    Слезы матерей,
    Не останавливали их детей.
    Кому-то только 19,
    Кому-то нет еще 6.
    Они все уходили в партизаны,
    Они хотели Родину спасти.
    Там были люди героизма,
    Там были те,кто предал нас.
    Судить нельзя, ведь не понять,
    Кто сейчас пошел бы воевать.
    Парнишка матери прислал письмо:
    "Я,мам,живой,
    Все хорошо"
    Он не соврал:он жив,здоров,
    Сидит в окопе с автоматом.
    И девушка,ждет парня,с малышом.
    "вернись,прошу,
    Я умоляю"-
    Она кричала вслед ему,
    Когда он уезжал.
    Есть смысл жить,
    Есть смысл бороться.
    И вот секунда,он не углядел,
    Упал в окоп и обомлел.
    Последний вздох,
    Последний взгляд.
    "прости меня,
    Я виноват"
    И парень медленно закрыл глаза,
    И жизнь так медленно прошла.
    Он защитил,которую любил...
    Сказать спасибо лишь смогла,
    Когда стекала по щеке слеза.
    "я обещаю вырастить мальчишку,
    Похожим на отца"
    Прошли года,
    Забыть лишь не смогла,
    Как над его могилой
    Капала её слеза.
    И каждый год неся цветы,
    Она все вспоминает дни:
    Когда спокойно не уснуть
    (Взорвалась бомба рядом),
    Когда отца ведут на фронт,
    И брата вместе с ним забрали.
    Остались с матерью вдвоем,
    В селе,в одной лишь хате.
    Но все ушло,все позади...
    Парнишка весь в отца,
    Но лишь одно он обещал,
    Что никогда не будет воевать.
    И вот скажите,кто здесь прав.
    Спасая жизнь любимой,
    Он отдал жизнь за Родину и нас.
    А вы их смеете судить...
    Не важно,что пошло мотивом,
    Для освобождения земли.
    Они любили,
    За это в землю полегли...
     
  3. Аленчик

    Аленчик "Олёнко форума"

    1941-1945

    С днём ПОБЕДЫ!

    Поклонимся великим тем годам,
    Тем славным командирам и бойцам,
    И маршалам страны и рядовым,
    Поклонимся и мёртвым и живым.

    Всем тем которых забывать нельзя,

    Поклонимся поклонимся друзья,
    Всем миром всем народом всей землёй,
    Поклонимся за тот великий бой!
     
  4. CANNIBAL

    CANNIBAL Новичок

    Кто Начал Вторую Мировую Воину?

    ...Запад с его империалистическими людоедами превратился в очаг тьмы и рабства. Задача состоит в том, чтобы разбить этот очаг на радость и утешение трудящихся всех стран.
    И. Сталин, 1918 г.


    На этот вопрос отвечают по-разному. Единого мнения нет. Советское правительство, например, по данному вопросу меняло свое мнение многократно.

    18 сентября 1939 года советское правительство в официальной ноте объявило, что виновником войны является Польша.

    30 ноября 1939 года Сталин в газете «Правда» назвал еще «виновников»:
    «Англия и Франция напали на Германию, взяв на себя ответственность за нынешнюю войну».

    5 мая 1941 года в секретной речи перед выпускниками военных академий Сталин назвал еще одного виновника — Германию.

    После окончания войны круг «виновников» расширился. Сталин заявил, что Вторую мировую войну начали все капиталистические страны мира. До Второй мировой войны все суверенные государства мира, кроме СССР, по сталинскому делению, считались капиталистическими. Если верить Сталину, то самую кровавую в истории человечества войну начали правительства всех стран, включая Швецию и Швейцарию, но исключая Советский Союз.

    Сталинская точка зрения о том, что виноваты все, за исключением СССР, надолго стабилизировалось в коммунистической мифологии. Во времена Хрущева и Брежнева, Андропова и Черненко обвинения против всего мира неоднократно повторялись. Во времена Горбачева в Советском Союзе изменилось многое, но не сталинская точка зрения о виновниках войн. Так, в горбачевские времена главный историк Советской Армии, генерал-лейтенант П. А. Жилин повторяет: «Виновниками войны были не только "империалисты Германии, но и всего мира» («Красная звезда», 24 сентября 1985 года).

    Имею смелость заявить, что советские коммунисты обвиняют все страны мира в развязывании Второй мировой войны только для того, чтобы скрыть свою позорную роль поджигателей.

    Давайте вспомним, что после Первой мировой войны Германия потеряла право иметь мощную армию и наступательное вооружение, включая танки, тяжелую артиллерию, боевые самолеты. На своей собственной территории германские командиры были лишены возможности готовиться к ведению агрессивных войн. Германские командиры не нарушали запретов до определенного времени и не готовились к агрессивным войнам на своих полигонах, они делали это... на территории Советского Союза. Сталин предоставил германским командирам все то, чего они не имели права иметь: танки, тяжелую артиллерию, боевые самолеты. Сталин выделил германским командирам учебные классы, полигоны, стрельбища. Сталин открыл доступ германским командирам на самые мощные в мире советские танковые заводы: смотрите, запоминайте, перенимайте.

    Если бы Сталин хотел мира, то он должен был всячески мешать возрождению ударной мощи германского милитаризма: ведь тогда Германия оставалась бы слабой в военном отношении страной. Кроме слабой в военном отношении Германии в Европе была бы Британия, не имеющая мощной сухопутной армии; Франция, которая почти весь свой военный бюджет тратила на сугубо оборонительные программы, возводя подобие Великой Китайской стены вдоль своих границ, и другие более слабые в военном и экономическом отношении страны. В такой ситуации Европа была бы совсем не столь пожароопасной... Но Сталин с какой-то целью не жалеет средств, сил и времени на возрождение германской ударной мощи. Зачем? Против кого? Конечно, не против самого себя! Тогда против кого? Ответ один: против всей остальной Европы.

    Но возродить мощную армию в Германии и столь же мощную военную промышленность — это только полдела. Даже самая агрессивная армия сама войн не начинает. Нужен кроме всего фанатичный, безумный лидер, готовый начать войну. И Сталин сделал очень многое для того, чтобы во главе Германии оказался именно такой лидер. Как Сталин создал Гитлера, как помог ему захватить власть и укрепиться — отдельная большая тема. Книгу на эту тему я готовлю. Но об этом речь впереди, а сейчас мы только вспомним, что пришедших к власти нацистов Сталин упорно и настойчиво толкал к войне. Вершина этих усилий — пакт Молотова-Риббентропа. Этим пактом Сталин гарантировал Гитлеру свободу действий в Европе и по существу открыл шлюзы Второй мировой войны. Когда мы недобрым словом поминаем пса, искусавшего пол-Европы, давайте не забудем и Сталина, который пса вырастил, а потом и спустил с цепи. Еще до прихода его к власти советские лидеры нарекли Гитлера тайным титулом — Ледокол Революции. Имя точное и емкое. Сталин понимал, что Европа уязвима только в случае войны и что Ледокол Революции сможет сделать Европу уязвимой. Адольф Гитлер, не сознавая того, расчищал путь мировому коммунизму. Молниеносными войнами Гитлер сокрушал западные демократии, при этом распыляя и разбрасывая свои силы от Норвегии до Ливии. Ледокол Революции совершал величайшие злодеяния против мира и человечества и своими действиями дал Сталину моральное право в любой момент объявить себя Освободителем Европы, заменив коричневые концлагеря красными. Сталин понимал, что войну выигрывает не тот, кто в нее вступает первым, а тот, кто вступает последним, и любезно уступил Гитлеру позорное право быть зачинщиком войны, а сам терпеливо ждал момента, «когда капиталисты перегрызутся между собой» (Сталин, речь 3 декабря 1927 года).

    Я считаю Гитлера преступником и мерзавцем. Я считаю его людоедом европейского масштаба. Но если Гитлер был людоедом, из этого совсем не следует, что Сталин был вегетарианцем. Сделано немало для того, чтобы разоблачить преступления нацизма и найти палачей, совершивших тяжкие злодеяния под его флагом. Эта работа должна быть продолжена и усилена. Но разоблачая фашистов, мы обязаны разоблачать и советских коммунистов, которые поощряли нацистов на совершение преступлений и намеревались результатами их преступлений воспользоваться.

    В Советском Союзе давно и тщательно почищены архивы, а то, что и осталось, исследователям почти недоступно. Мне посчастливилось совсем немного поработать в архивах Министерства Обороны СССР, но я совершенно сознательно архивные материалы почти не использую. У меня много материалов из германских военных архивов, но и их я практически не использую. Мой главный источник — открытые советские публикации. Даже этого вполне достаточно для того, чтобы поставить советских коммунистов к стене позора и посадить их на скамью подсудимых рядом с германскими фашистами, а то и впереди.

    Мои главные свидетели: Маркс, Энгельс, Ленин, Троцкий, Сталин, все советские маршалы во время войны и многие ведущие генералы. Коммунисты сами признают, что руками Гитлера они развязали в Европе войну и готовили внезапный удар по самому Гитлеру, чтобы захватить разрушенную им Европу. Ценность моих источников в том и заключается, что преступники сами говорят о своих преступлениях.

    Знаю, что у коммунистов найдется много защитников. Господа, я поймал коммунистов на слове и позвольте им защищаться самостоятельно.

    Виктор СУВОРОВ, декабрь 1987 года, Бристоль
     
    Швондер нравится это.
  5. cyclone

    cyclone Гость

    Насколько мне известно,Сталин не отдавал приказы об уничтожении наций, в отличие от Гитлера.
     
  6. CANNIBAL

    CANNIBAL Новичок

    А ты слышал что Гитлер их отдавал?? ))) Ты наверняка не слышал что руководство СССР чикисты хреновы после войны убивали миллионы людей??? А как на счёт искуственного голодомора, тоже не слышал как приказ отдавали??? Или о высылке народов Кавказа ??? Патриоты ))) Что это за твори которых вы сделали героями...когда в блокодном Ленинграде люди от голода пожирали друг друга...это факты почитай или спроси если есть знакомые....ели друг друга и умирали с голоду...а руководство СССР жрали свежие фрукты которые привозили по дороге смерти......
     
  7. cyclone

    cyclone Гость

    Аргумент железный. -А ты лично слушал Мухамада?
    Предлагаю взвесить не личности, а идеологии: фашизм vs коминтерновский коммунизм.
     
  8. CANNIBAL

    CANNIBAL Новичок

    А разница между фашизмом и коммунизмом.....до 11 сентября не знали, точнее не так часто употреблялся термин терроризм, экстремизм, вахабизм смотрел фильм про 11 сентября где сами америкосы приводят факты что это сделало правительство...зачем ? Ирак...Афган...Ливия...кто следующий??? Исламский мир не могут сделать себе подобным развратным, раздетым, пьщим, прелюбодействующим по этому нодо как то оправдывать уничтожение Ислама ... но в любом случае Ислам победит это факт....
     
  9. cyclone

    cyclone Гость

    За Ислам промолчу, но силы, от которых ты тут говоришь, точно проиграют.
     
  10. virus_korol

    virus_korol Новичок

    Всё это интересно, но тема - "9 Мая. Помянем?!"
    лично я не вижу смысла переводить её в политическое и идеологическое русло.

    Ислам победит это факт... - чем не новая тема для дискуссии?
     
  11. Pasha

    Pasha статус №{month}

    Да. Лично мочил в своём домашнем сортире. А все потому что сотрудникам довериться не мог - сплошь тупые.
     
  12. Pasha

    Pasha статус №{month}

    Да я и не думал его защищать, просто по факту он не фашист, а другой сорт г-на.
     

Поделиться этой страницей